Сценарій угорсько-української ВІЙНИ

Наскільки реальне здійснення планів

шизофреніків від політики?

Міжнаціональні стосунки Закарпаття на прикладі однієї родини

В стосунках між націями є кришталево-чиста вода, є каламуть, і є багно, осад. Прийняття українською Верховною радою невинного закону про освіту в Україні збурило безхмарні, на перший погляд, стосунки з нашим західним сусідом. Безневинні дивні «вибрики» правлячих кіл Угорщини (Йоббіків – хто не знає), набули загрозливого звучання.

         Мій співрозмовник сьогодні – Олександр Малець, кандидат історичних наук, доцент Мукачівського Державного університету. Говоримо про можливість загострення стосунків з нашими сусідами – угорцями на тлі недавніх заяв уряду сусідньої держави у відповідь на прийняття низки законодавчих актів щодо освіти в Україні та змін у школах з іноземною мовою викладання.

         Олександре, твоя родина здавна проживає на Закарпатті, і різні гілки вашого родинного дерева – як українські, так і угорські –  також мають історію, дуже показову. Почнемо з українських коренів.

Мій прадід по маминій лінії, Яцко Остапчук був депутатом Віденського парламенту з 1907 по 1912 рік. Один з провідних діячів Радикальної партії, соратник І. Франка, Павлика, Лесі Українки, Леся Мартовича,керівник виборчої компанії Івана Франка по Збараж-Скалат-Тернопільському округу у 1898 році (І. Франко тоді не пройшов), а по тому самому округу Іван Франко пройшов уже від Української соціал-демократичної партії, одним з засновників якої був Яцко. Діяльність Остапчука в Австро-угорському парламенті була дуже активною. Його соратниками по соціал-демократичному парламентському клубу були відомі діячі, такі, як лідер австрійських соціал-демократів Адлер, ТомашМасарик (засновник Чехословацької держави). У 1918 році, коли Чехословацька держава вже була проголошена, Масарик пропонував Остапчуку бути представником УНР в уряді Республіки. Хочу сказати, що Масарик взагалі був дуже лояльним до українства.

Отже, зважаючи на те, що землі Закарпаття, Чехії, Словакії, Угорщини та Галичини входили до складу єдиної держави – Австро-Угорщини, можемо вважати його одним з фундаторів українського політичного руху.

Так, його суспільно-політичне становлення подібне до становлення Івана Яковича Франка, який також був на москвофільських позиціях. Москвофільство на той час було дуже популярним на землях Східної Галичини, щедро фінансувалось московським царським урядом, в кожному селі була «ізба-читальня», тобто, «руській мір» бере свої витоки ще з тих давніх часів!(сміх).

         Давай згадаємо, як галичанин Яцко Остапчук потрапив на Закарпаття, і як був змушений звідси виїхати.

У 1912 році закінчилась його каденція, як депутата Віденського парламенту, далі він свою кандидатуру не висував. А ще в 1910 році, будучи діючим депутатом, він повертався з Будапешта, і в поїзді його супутниками виявились селяни з Підкарпатської Русі – сучасного Закарпаття. Він з ними вступив в бесіду – мова була українська, з певними діалектизмами (які її лише пркрашають), і Яцко зрозумів, наскільки це змадяризована гілка українського народу, і наскільки цим людям потрібна реальна просвітницька допомога. Свого часу місцевих закарпатських русинів Михайло Драгоманов називав «пораненим братом на тілі великого українського народу». І те, що він переселився на Закарпаття, це був свідомий вибір Яцка Остапчука. Він переселився сюди зі своєю родиною з метою ведення просвітницької діяльності серед селянства. Спочатку Яцко Остапчук купив маєток Радвані у Східній Словаччині, на українських етнічних землях, а потім у 1912 році оселився в Страбічово (нині – Мукачівський район, ). І він, і вся його велика родина – семеро дітей – працювали на ниві просвітянства – до трагічних подій 1939 року.

У 1939 році, коли Угорщина повністю окупувала Підкарпатську Русь, розгромивши Карпатську Україну, одного з синів Яцка Остапчука – Дмитра Остапчука, який був директором школи в Кобилецькій Поляні, було заарештовано 23 березня, через тиждень після вступу угорських військ на територію Карпатської України. Три дні його та Миколу Литвицького, що приїхав до нього в гості, мордували у концентраційному таборі у Бичкові. Микола Литвицький був інженер з Іршави, колишній член уряду УНР. Після цього їх по-звірячому вбили. Коли у 1990 році ми робили ексгумацію, виявили сліди тортур – черепи були розбиті, очі виколоті. Це було зроблено після того, як їм вистрелили в спини. Місцеві селяни їх після цього таємно поховали в саду.

Після цього настала черга Яцка Остапчука. Він був заарештований та приговорений до страти за українофільство.Врятувало його те, що старша донька, Анда Остапчук, яка була відомою співачкою Віденської опери та мала впливові зв’язки в угорському істеблішменті, змогла добитись за великий хабар збереження життя свогобатька, але за умови, що він з усією великою родиною за 24 години покине межі тодішньої Угорщини. Залишилась лише моя бабця – на той час її чоловіка Станка угорська влада мобілізувала до армії.

А як склалась історія твоєї лінії по батькові – адже, я знаю, там були і етнічні українці, і угорці?

Хочу почати з анекдотичного випадку, який показує складність та неоднозначність національної історії тодішнього Закарпаття. Мій дід був директором школи глухонімих у Мукачеві, мав власний будинок, один з поверхів якого знімала родина угорського офіцера, у якого була донька. Коли мій тато був зовсім малим, вони, діти, грались між собою. Мати дівчинки, дружина угорського офіцера, була цим незадоволена та вигукувала своїй доньці, щоби вона не гралася з «цими брудними русинськими поросятами». Дід Василь, повернувшись з роботи та почувши це, взяв свідків та подав до суду. Це був сороковий рік, угорський суд Свято-Стефанської корони. Суддя присудив штраф за образу гідності. Підсудна признала вину, але сказала, що наполягає на забороні дитині грати з «брудними русинськими поросятами». Суддя подвоїв штраф. Підсудна наполягала на своєму та повторила вираз кілька разів. Штраф було помножено на кількість образ. Зупинило жінку тільки те, що чоловік закрив їй рота та винісіз залу суду. Така затятість – угорська етноментальна риса. Отже, при тодішній репресивній угорській владі все-таки існувало незалежне судочинство.

         Як я знаю, в твоїй родині є і угорці? І чи характерна і для них ця затятість та ксенофобія?

      

   Так, моя бабця по батьковій лінії – чиста угорка – ЕгрешіЕржбет. Вона працювала довгий час директором дитсадка в Мукачеві, мала подруг, з якими спілкувалась та листувалась виключно угорською, так само з угромовними сестрами. В той же час мій батько закінчив Львівську політехніку, працював головним інженером Закарпатського шахтоуправління, був засновником футбольної команди в Березинці, де починав свій шлях наш відомий футболіст Федір Медвідь, що пізніше грав за Києвське «Динамо».

         Отже, можемо зробити висновки, що на Закарпатті є досить довга історія мирного та продуктивного співіснування багатьох етносів, яка порушувалась на догоду певним владним колам та приносила горе в родини мешканців краю, які до того ж часто були змішаними. Що ж сталося, що безбідний закон про освіту викликав таку бурю у наших сусідів-угорців?

Це – геополітика, в яку замішано кілька держав. Значну роль тут грає путінська Росія, якій це вигідно. Ми знаємо, що угорський уряд Орбана робив великі займи у Москви, фінансово від неї залежний. І те, що видається за філантропічну діяльність Угорщини на Закарпатті, далеко не так. Вже на протязі останніх десятиліть роздаються угорські паспорта. Щось подібне ми спостерігали на Донбасі, в Криму, в Одесі – там, де планувались сепаратистські події. Спостерігаючи нинішню поведінку сусіда, можна не сумніватись, що в разі успіху Москви на Півдні та Сході України та дезінтеграції країни, Угорщина взяла би «під захист» деякі території, які  вони помітили пам’ятними знаками – «Турулами». Це – геополітична гра, яка, на жаль, часто закінчується великим кровопролиттям. Це я знаю на прикладі своєї родини. Різниця між Кримом, Донбасом та Закарпаттям – те, що Угорщина – член Євросоюзу, який не дозволить їй порушувати міжнародні норми. Це не потрібно Європі, а в першу чергу – самій Угорщині. Просто деякі кола угорського політичного істеблішменту намагаються загравати з ультранаціоналістичними та праворадикальними колами. На загострення можуть  піти лише певні маргінальні кола, про яких Шевченко писав: «За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси…». Алеж виродки є в будь-якому народові.

Будемо сподіватись на мудрість закарпатських угорців, які за час мирного співіснування обзавелись змішаними родинами та кумами серед представників інших націй, і добросусідські стосунки цінують більше, ніж фантазії певних авантюристів від політики. І, наостанок, похвались своєю професійною діяльністю.

         Я працюю завідувачем кафедрою суспільних дисциплін та фізичної культури Мукачівського Державного університету, доцент, кандидат історичних наук, крім того – Провідник Закарпатської ОУН (м). Для читачів журналу «Музеї України» можу поділитись приємною новиною – минулого року на кафедрі суспільних дисциплін ми відкрили    нову спеціальність «Музеєзнавство та пам’яткознавство».  Спеціальність унікальна для Західного регіону. Готуємо музейних працівників, експертів з антикваріату. З добрих новин є також те, що ми зараз можемо брати абітурієнтів на другий курс  без здавання ЗНО за умови, що вони мають молодшого спеціаліста – коледж, ліцей і таке інше.

Розмовляв      

    Вадим Логвінов, шеф Східноєвропейського бюро газети “Second-USA” для журналу “Музеї України”