Художник Володимир Півень: ПРО MIMESIS

ПРО MIMESIS
Минуло три тижні по тому, як відпалахкотіли барвами-кольорами два мистецьких проекти – «Diffusions» (кер. Алан Майєр, Німеччина) та «Степовий блюз» (КЗК «Донецький обласний художній музей», Україна).

Ця часова відстань дозволяє більш-менш осмислити і проаналізувати все, що відбулося загалом і в деталях. Та узагальнення – не зараз, бо дуже вже проситься на світ божий окрема проблема мімезису (грец. mimesis – наслідування), що від часів Аристотеля зазнала чималої кількості варіативних тлумачень. У спрощеному розумінні її сутність полягає в контраверсійності методичних підходів до зображення: або самозречено робити ілюзорний аналог натури, або вільно імпровізувати на основі отриманих вражень.
Зрозуміло, ми, українці-східняки (і я так само), під час спільних із гостями студій, анітрохи не були подібні до Зевксида, що витворив ілюзорний виноград (див. «Природознавчі історії» Плінія), але – ніде правди діти – відчували таки невидимі узи традиційної залежності від живої натури.
Чи виражали ми себе у всій особистісній багатовимірності? Ми намагалися це робити. Але у порівнянні з німецькими колегами – якось невпевнено, скуто, пересторожено.

Гості ж у творчих актах чинили ніби за настановами європейця Кароля Ліберта (1807 – 1875): «Мистець є необмеженим паном, автократом матеріалу, він оволодіває ним і проймає своїм духом, звільняє його від випадкового, переливає в нього, як хоче, свої ідеали, надає йому життя і робить твором, своїм твором». Тут варто наголосити на означенні «своїм», бо саме сукупність суто індивідуальних (до певного часу іманентних) естетичних, морально-етичних, світоглядних, ментальних та інших рис творчої особистості виходить у творенні на перший план.
А що мімезис? А це він і є – наслідування як творчий поступ слідами власного світовідчуття. Бо принципи відображення, методики, підходи – все плине й змінюється в часі…
Сьогодні це так, а завтра – хто знає?

© Володимир Півень