ТЕТЯНА ЛИСЕНКО (Маріуполь)

ТВОРЧІ ОСОБИСТОСТІ ДОНЕЧЧИНИ:
ТЕТЯНА ЛИСЕНКО (Маріуполь)
Стисла довідка
Нар. 1953 р. у м. Ясногорськ Тульської області (РФ).
Член НСХУ з 1989 р.
Працює в галузі декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка) та живопису. Учасниця міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок. Твори знаходяться в музеях і приватних колекціях України, Латвії, Австрії та інших країнах світу.
На жаль, єдиним джерелом інформації про Тетяну Лисенко є альбом «Художники Донеччини» (2008). Попри те , що репродукції у зазначеному виданні відтворюють лише полотна початку 90-х років минулого століття, їхня естетико-філософська вартість багато в чому залишається на рівні сучасних запитів, і автору цих полотен є що запропонувати теоретикам, котрі перебувають у нинішніх мистецтвознавчих дискурсах.
Усі три полотна об’єднує активна присутність багряної барви за наявності різного ритморуху. Окрім контраверсійних червоного й зеленого («Метаморфози», 1993 та «Драматичний сюжет», 1991) є й надзвичайно вишукана (злото на черленому тлі) композиція «Незнайомка», 1992. Це може бути предметом наших приємних і доскіпливих розмислів… А ще не можна не помітити всеприсутність активності (лат. actus, від ego – приводжу в рух), тобто рухомості як естетичної властивості, що відрізняє цю творчу особистість від інших.

З героями творів Тетяни Лисенко, виражених напівабстрактно, відбувається щось значуще-драматичне, визначальне, доленосне. Гострота трикутних скалок-площин, забарвлених здебільшого у кармінно-багряні барви, що складають опозицію смарагдово-зеленим плямам, не залишає сумніву щодо гостроти взаємин персонажів (перший зазначений твір), у драматичності ситуації, за якої вони точаться. Він і Вона ніби затято доводять одне одному «свої правди» («Правд багато, істина – одна»). Між їхніми, схематично окресленими, обличчями – навала гострих червоно-зелено-жовто-фіолетових скалок… Чи є надія на порозуміння? Певно, так. І що цікаво, ця зображувальна драма має назву «Метаморфози» (від лат. metamorphosis – перетворення, перехід із одного стану в інший, набуття зовсім іншої властивості). Так – червоне (пристрасть, нестримне жадання) згасає, де-не-де обминаючи синє (спокій, глибина думки й почуття), до фіолетового (духовний світ, творчість), і зрештою виходить за межі спектральності у поодинокі відблиски білого (мудрість, чистота, цнотливість, прагнення істини) як свідомий / несвідомий спомин про найвищу гармонію колишніх взаємин [1]… «Дещо» перетворюється у ході гострих суперечок на «Щось»? Хто знає?..

Певно, саме цій парі таке зіткнення – на користь, бо завдяки можливості емоційного сплеску висловлювань, вони «ставлять, як кажуть, усі крапки над «і» й тим самим відкидають те, що їм заважає жити у гармонії, стають кращими, тобто «перетворюються» чи повертаються до себе справжніх. Це навіть … дивує обох. Про це красномовно свідчить однаковий жест – пальці рук біля уст.

Анаморфічне (тут – свідомо здеформоване) зображення жінки у червоному з розпачливим виразом обличчя, скутістю постави, розгубленістю й безпорадністю стану в оточенні холодно-зеленавих по-гадючому гнучких шмат… Певно, тут – особиста драма, пов’язана зі зрадою того, кого любила, на кого сподівалася… І зрештою, третя композиція – «Незнайомка» – спроба мисткині проникнути у психоемоційний світ чоловіка як реципієнта: жінка (нова, незвідана, загадкова), що справляє враження постає в його очах золотим «знаком земної та небесної величі», «вищим проявом життєвого начала й Любові» [2]. З естетичного ж погляду, сполучення червоного тла із штудерною пластикою золотого навального чинника, котре «схоплює і не відпускає», є майстерним, вишуканим і домірним… Таким, до якого вже нема чого ані додати, ані відняти.

На завершення варто зробити ще одне зауваження психохроматичного характеру: якщо у перших двох творах присутні плями фіолету (людина, що схильна до такого колірного вияву, «шукає розради в теперішньому, оскільки з минулим її пов’язують тяжкі спогади, котрих вона хоче позбавитись…»), то в останньому – їм немає місця: жодних пошуків – усе знайдено! Це – Вона! Подарунок Неба – до кінця земного шляху.
Тож, шукаймо твори цієї незвичайної мисткині! Споглядаймо! Міркуймо! Насолоджуймося! Вони того варті.

Література
1. Півень В.Ф. Поліпонятійний словник /за ред. А.М. Федя. / Володимир Півень. – Слов’янськ: СДПУ, 2010. – 72 с.
2. Полная энциклопедия символов и знаков / Автор-сост. В.В. Адамчик. Минск: Харвест, 2006 – 607 с.: ил. (Карманная библиотека).

Володимир Півень