РУХ ЕКСПРЕСІЇ СЕРГІЯ ГУСАКА

Рух – все, повторення здобутків – ніщо. Саме так можна означити позицію живописця зі Слов’янська Сергія Гусака. Дивлячись на його полотна попередніх років і зіставляючи їх із теперішніми, невільно формулюється поняття «перманентність самовдосконалення», що означає невпинний рух на шляху до поступового покращення мистецьких професійних навичок.
В його робітні стосами-рядами стоять обрамлені полотна реалістичних зображень з більшою чи меншою долею стилістичних узагальнень, де відчувається вислід наполегливого пошуку свого мистецького Я тет-а-тет із живою природою.

Тут приходять такі роздуми: основи професіоналізму в будь-якому з мистецтв, беззаперечно, закладаються в студіях і відповідних навчальних закладах. Та, як для фахових мистців, так і для аматорів, «золотим правилом» є пошуковий рух – від базових знань, вмінь і навичок до визначення свого неповторного творчого обличчя. Інакше тебе не помічатимуть.
Належачи до другої категорії мистців, Сергій Гусак викликає повагу через завзяття у подвійному процесі – навчанні й незалежному творчому самовираженні.
У багатьох пейзажах минулих літ, як у колористиці, так і техніці, відчувається вплив його друга-побратима-вчителя Тараса Дудки. Але (певно, не без порад останнього) домінантними при цьому завжди залишалися й залишаються його особистісно-індивідуальні риси.

Так в експозиції лютневої (2018) виставки від Донецького обласного художнього музею на вшанування пам’яті Василя Стуса (з нагоди 80-річчя поета) були два твори цього мистця, що заслуговують на особливу увагу. Це:
«Коли з’являється в солодкім сні / моя Вітчизна майже призабута / – о, як тоді морозять душу пута…» (Василь Стус) 2017. П.,ол. 45х60 та «Такі бо забродили алкоголі, такі надсади – йой – такі хмелі!» (Василь Стус).2016. П.,ол. 45х60.
Загалом вони написані в одному стилі – експресіонізму, але мають при тому певні відмінності. Перший – яскраві відкриті кольори із соковитими пастозними мазками – на зображення українського сільського мотиву. Технічно цей твір перегукується із полотнами вітчизняних майстрів 60-70-х рр. ХХ ст. Едуарда Гудзенка, Григорія Гавриленка та сучасників Анатолія Тартаковського, Віктора Цайка, Петра Прокопіва та ін., що можна означити поняттям «декоративний експресіонізм». Інший твір – нашарування кольорових площин, плям, патьоків, цівок-ниток, що виводить на паралель із технікою американця Джексона Поллока (1912 – 1956), стиль якого більшість фахівців називають «абстрактним експресіонізмом».

Цілком нормально, що є такі стилістичні паралелі. Це свідчення перебування майстра в сучасному art-контексті. А наявність своїх, впізнаваних індивідуальних рис, безперечно робить йому честь.
Перше полотно випромінює енергетику любові до своїх прабатьківських первнів і – тривогу за можливе їх зникнення через наступ космополітизму масової свідомості співгромадян… Друге – можливе неприйняття теперішніх засад мас-медіа із їхнім свідомим і дратівливим нав’язуванням продукту світоглядної мішанини.
Тож, вдивляймося в яскраві й водночас незвичайні твори Сергія Гусака. Думаймо-міркуймо над ними. Можливо, завдяки їм ми дійдемо до розуміння чогось важливого і необхідного в цьому складному і розмаїтому світі.
© Володимир Півень